Переклад: Анастасія Сердюк
Посилання на оригінал: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33333951/
У цьому огляді основна увага приділяється впливу водню на серцево-судинну та центральну нервову систему та узагальнюються поточні знання про його дії, включаючи регуляцію окисно-відновної та внутрішньоклітинної передачі сигналів, зміну експресії генів та модуляцію клітинних відповідей. Також у цьому огляді узагальнено поточні знання про роль молекулярного водню у модуляції аутофагії та ремоделюванні тканин, опосередкованими матриксними металопротеїназами.
Підвищене виробництво активних форм кисню та окислювальний стрес – ключові фактори, що сприяють розвитку захворювань серцево-судинної та центральної нервової систем. Молекулярний водень визнано новим терапевтичним засобом, та його позитивні ефекти під час лікування патологій документально підтверджені як експериментальними, і клінічними дослідженнями.
Терапевтичний потенціал водню пояснюється кількома основними молекулярними механізмами:
- регуляція окисно-відновного потенціалу;
- регуляція внутрішньоклітинної передачі сигналів;
- зміна експресії генів;
- модуляція клітинних відповідей (наприклад: аутофагія, апоптоз, ремоделювання тканин).
Молекулярний водень та його використання у терапії
Водень – це двоатомний газ без кольору та запаху. У ссавців водень виробляється у кишечнику з допомогою певних кишкових бактерій. Молекула водню дуже маленька (молекулярна маса 2 Da), електрично нейтральна та неполярна.
Такі властивості дозволяють водню легко проникати в клітини та швидко поширюватися по організму через усі біологічні мембрани. Таким чином, молекула водню здатна проникати в субклітинні компартменти, такі як мітохондрії та ендо/саркоплазматичний ретикулум, а також в ядра, які є первинними ділянками генерації активних форм кисню (АФК) та пошкодження ДНК відповідно. Більше того, він може легко долати гематоенцефалічний бар’єр, плацентарний бар’єр та гемато-тестикулярний бар’єр.
В даний час молекулярний водень визнаний новим терапевтичним засобом, оскільки його застосування має захисну дію при серцево-судинних захворюваннях [1,2], нейродегенеративних захворюваннях [3], запальних захворюваннях [4], нервово-м’язових розладах [5], метаболічному синдромі [ 6], діабеті [7,8], захворюванні нирок [9,10] та раку [11]. Захисні ефекти молекулярного водню багато в чому пов’язані з його антиапоптотичним, протизапальною та антиоксидантною дією.
Молекулярний водень не має відомих побічних ефектів на клітини. Його використання не порушує метаболізм та окисно-відновні реакції в клітинах, внутрішньоклітинну передачу сигналів (наприклад, сигнальну роль активних форм кисню) [12] або фізіологічні метаболічні та ферментативні реакції. У терапевтичних концентраціях водень має дуже низьку реактивність з іншими газами та не вступає в реакцію з оксидом азоту (NO •). Це дозволяє використовувати його у синергії з іншими терапевтичними газами, включаючи інгаляційні анестетики, та дає можливість одночасного введення водню з NO •.
Введення молекулярного водню можна здійснювати декількома способами: інгаляції молекулярним воднем [13], нанесення розчину, багатого на водень [3], або введення очних крапель, що містять водень [14]. Більш зручний та доступний метод – використання води, збагаченої воднем. Воднева вода також є зручнішим засобом для тривалої водневої терапії.
Терапевтичні властивості молекулярного водню – дослідження
Терапевтичні ефекти молекулярного водню було продемонстровано у експериментах на моделі тварин, а й у клінічних випробуваннях. У одноцентровому проспективному відкритому сліпому дослідженні Katsumata et al. [15] вивчали вплив водневих інгаляцій на розмір інфаркту та несприятливе ремоделювання лівого шлуночка після первинного черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) при інфаркті міокарда з підйомом сегмента ST (ІМпST).Було виявлено, що вдихання 1,3% H2 під час ЧКВ сприяє зворотному ремоделюванню лівого шлуночка через шість місяців після ІМПST.
Терапевтичні ефекти H2 були також продемонстровані у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні метаболічного синдрому [6]. Вживання води, збагаченої H2, протягом 24 тижнів значно знизило рівень холестерину в крові, глюкози, глікованого гемоглобіну A1c у сироватці крові та покращило біомаркери запалення та окисного стресу порівняно з групою плацебо.
В аналогічному, більш ранньому дослідженні Kajiyama et al [16] повідомили, що вживання води, збагаченої H2, протягом восьми тижнів значно знижує рівні модифікованих ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), 8-ізопростану в сечі, концентрації окислених ЛПНЩ і вільних жирних кислот у сироватці крові, а також адипонектину та позаклітинної супероксиддисмутази у плазмі у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Після терапії H2 показники перорального глюкозотолерантного тесту нормалізувалися у чотирьох із шести пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози.
В іншому рандомізованому, подвійному, сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні вивчали ефективність пиття водневої води протягом 48 тижнів на моделі хвороби Паркінсона (БП) у японських пацієнтів, які приймають препарат Лаводопа [17]. Незважаючи на невелику кількість пацієнтів та коротку тривалість випробування, результати явно продемонстрували позитивний ефект водневої води. Було показано, що пиття водневої води немає побічних ефектів і добре переноситься організмом. Також вживання водневої води значно покращило показники за уніфікованою рейтинговою шкалою хвороби Паркінсона (UPDRS) для пацієнтів із БП. Sakai et al [18] продемонстрували, що молекулярний водень – корисний модулятор функції кровоносних судин. Дані, отримані в ході дослідження, підтверджують, що судинна сітка випробуваних, які щодня п’ють воду з високою концентрацією водню, краще захищена від шкідливих АФК, спричинених напругою зсуву.Водень надає захисні ефекти шляхом зниження шкідливих АФК, збереження біодоступності оксиду азоту (NO) і підтримки вазомоторної реакції, опосередкованої NO.
Вплив водню на серцево-судинну систему
Захворювання серцево-судинної системи відносяться до найбільш серйозних медичних проблем і є основною причиною ускладнень і хвороб у сучасному суспільстві [19]. Підвищене виробництво АФК та окислювальний стрес є ключовими факторами, що сприяють розвитку серцево-судинних захворювань, таких як гіпертонія [20], гіпертрофія серця [21,22] та серцева недостатність [23]. Однією з ключових, але запобіжних причин серцево-судинних захворювань є гіпертензія, яка, без відповідного лікування, може призвести до ремоделювання серця та подальшої гіпертрофії лівого шлуночка та серцевої недостатності [24].
Ішемія-реперфузія також відіграє важливу роль в індукції ремоделювання серця. Реперфузія індукується припливом крові до серця після періоду ішемії, і пов’язана зі збільшенням окислювального стресу, надлишком кальцію, запаленнями та апоптозом [25, 26, 27, 28]. Це часто призводить до порушення функції серця, що, у свою чергу, може призвести до інфаркту міокарда та “злоякісних аритмій”.
У різних дослідженнях використовувалося кілька потенційних стратегій профілактики, контролю та лікування серцево-судинних захворювань, включаючи зниження підвищеної продукції реактивних форм кисню (ROS) та окислювального стресу, а також націлювання на сигнальні шляхи, що модулюються ROS [29,30,31,32]. Було відзначено, що клінічне застосування молекулярного водню покращує стан при серцево-судинних захворюваннях, пов’язаних з окислювальним стресом, оскільки водень має потужні антиоксидантні, протизапальні та антиапоптотичні властивості.
Про позитивний вплив молекулярного водню на захворювання серцево-судинної системи повідомлялося у кількох дослідженнях. Інгаляції воднем значно покращили функцію серця та мозку на моделі зупинки серця у щурів [1], а хронічне лікування водневим фізіологічним розчином (HRS) зменшило гіпертрофію лівого шлуночка у мимовільно гіпертонічних щурів [33]. Захисні ефекти водню на функцію лівого шлуночка також спостерігалися в інших дослідженнях, що демонструють його здатність зменшувати ремоделювання лівого шлуночка, викликане гіпоксією, що перемежується [34], або ішемією/реперфузією (I/R) [13].
У кількох дослідженнях було продемонстровано позитивну роль молекулярного водню у модулюванні відповідей міокарда при ішемії/реперфузії. У дослідженнях використовувалися різні методи застосування водню, такі як інгаляція газоподібного водню [13] або внутрішньочеревне введення водневого фізіологічного розчину. [35]. Вдихання газоподібного водню під час реперфузії зменшило розмір інфаркту на моделі серцевого ушкодження I/R у щурів [13], а також у собак [36]. У моделі на собаках було показано, що кардіозахисні ефекти водню реалізуються через відкриття мітохондріальних, АТФ-чутливих калієвих каналів (МітК-АТФ) та подальше інгібування проникності мітохондріальних перехідних пір [36]. Дослідження впливу водню in vivo на моделі пошкодження I/R міокарда у щурів показало, що внутрішньочеревне застосування HRS зменшує розмір інфаркту та серцеву дисфункцію. Пошкодження I/R викликало надмірне вивільнення прозапальних молекул (TNF-α, IL-1β, IL-6 та HMGB1), а кардіозахисні ефекти водню були пов’язані зі зниженням цих I/R-індукованих запальних реакцій у міокарді.
Інше дослідження показало, що молекулярний водень посилює захисний ефект гіпоксичного посткондиціонування (HPostC) при інфаркті на ізольованих серцях щурів [2]. Інфузія розчину на основі буферу Кребса-Хенселейта з молекулярним воднем під час HPostC додатково зменшила розмір інфаркту, зменшила аритмію та значно вплинула на відновлення серцевої функції порівняно з використанням виключно HPostC.
В одній групі було виявлено, що газоподібний водень здатний зменшувати пошкодження I/R міокарда у щурів незалежно від ішемічного посткондиціонування. У порівнянні з посткондиціонуванням водень показав більш виражений захисний ефект при пошкодженні I/R. Це пов’язано із зменшенням стресу ендоплазматичного ретикулуму та пригніченням надмірної аутофагії [39]. Також було виявлено, що лікування водневим фізрозчином зменшує пошкодження міокарда та апоптоз у серцевій тканині, спричинені серцево-легеневим шунтуванням (CPB). Наявні дані вказують на те, що водневий фізрозчин надає терапевтичний ефект за рахунок протилежного впливу на два різні сигнальні шляхи: ослаблення шляху PI3K/Akt [40] та активації передачі сигналів JAK2/STAT3 [41].
Молекулярний водень та центральна нервова система
Неполярна природа та низька молекулярна маса водню дозволяють йому легко проникати через усі біологічні мембрани, включаючи гематоенцефалічний бар’єр (ГЕБ). Це надзвичайно важливо для центральної нервової системи (ЦНС), оскільки гематоенцефалічний бар’єр відіграє ключову роль у захисті ЦНС. Дані досліджень показали, що окислювальний стрес, активація матриксних металопротеїназ (MMP) та запалення діють як механізми, що пов’язують із розпадом гематоенцефалічних бар’єрів деякі патологічні стани, такі як серцево-судинні захворювання та гіпертонію [42,43].
Життєво важливим для регуляції проникності гематоенцефалічних бар’єрів є цілісність ендотеліальних клітин. Порушення цієї цілісності може призвести до дисфункції гематоенцефалічних бар’єрів, що викликає неврологічні розлади, такі як травми головного мозку та нейродегенеративні розлади, і відіграє значну роль у патогенезі судинної деменції [44,45]. Порушення функції гематоенцефалічних бар’єрів супроводжується екстравазацією циркулюючих нейрозапальних молекул з крові в мозок, що збільшує ризик пошкодження головного мозку. Відомо, що деякі цитокіни та хемокіни, такі як IL-6 і TNF-α, надходять із крові в мозок через гематоенцефалічний бар’єр [46]. Більше того, деякі дослідження показали, що циркулюючі периферичні імунні клітини, тобто макрофаги, проникають у ЦНС [47, 48]. Перехресні перешкоди між сигнальними каскадами, що лежать в основі окислювального стресу, та запальні реакції є одним із ключових факторів нейродегенеративних розладів [49,50].
Здатність молекулярного водню проникати через гематоенцефалічний бар’єр і його необмежений доступ до ЦНС – унікальна і властива лише небагатьом терапевтичним речовин. Було виявлено, що інгаляції газоподібним воднем зменшують окислювальний стрес та порушення ГЕБ шляхом придушення та дегрануляції опасистих клітин [51].Крім цього, водень зменшує набряк головного мозку та неврологічний дефіцит [51]. Також було виявлено, що водневий фізрозчин зменшує набряк мозку та об’єм інфаркту при неонатальному пошкодженні головного мозку у мишей. Інші дослідження показали, що додавання молекулярного водню зменшує клінічні прояви нервово-м’язових та нейродегенеративних захворювань [17,52].
Захисні ефекти молекулярного водню в центральній нервовій системі пов’язані з модуляцією клітинних відповідей стресові умови і реалізуються через кілька клітинних механізмів. У 2007 році, Ohsawa et al [53] повідомили, що газоподібний молекулярний водень діє як антиоксидант з вираженими профілактичними та лікувальними властивостями, вибірково знижуючи рівні сильних окислювачів у клітинах, таких як гідроксильні радикали (OH) і пероксинітрит (ONOO-) 53]. Завдяки захисним властивостям молекулярний водень здатний пригнічувати ішемічне реперфузійне пошкодження в головному мозку. Молекулярний водень вибірково знижує рівні високотоксичних гідроксильних радикалів та пероксинітриту, при цьому не впливає на супероксид, пероксид водню або оксид азоту [53].
При розгляді механізмів протизапальної дії молекулярного водню в головному мозку необхідно враховувати як нейроімунологічні взаємодії, так і перехресні перешкоди при окислювальному стресі. Важливі захисні ефекти водню включають буферизацію окислювального стресу, зниження активності ендоплазматичного ретикулуму (ER), пригнічення стресу, пригнічення апоптозу, пригнічення запальних реакцій та регуляцію механізму аутофагії.
Дія молекулярного водню – механізми та клітинні системи
Вплив молекулярного водню різні захворювання можна пояснити декількома молекулярними механізмами. Спочатку повідомлялося, що водень селективно усуває • ВІН та пероксинітрит [53]. Ці реактивні молекули є основними, безпосередніми мішенями водню. Тим не менш, дедалі більше даних свідчить про те, що водень також може діяти як сигнальний модулятор [54,55,56], а деякі молекули є медіаторами, які змінюються повторно при введенні водню. Здатність молекулярного водню нейтралізувати вільні радикали та модулювати передачу сигналів тісно пов’язана з модуляцією редокс-сигналізації та змінами в експресії генів [54].
Далі ми зосередимося на ролі молекулярного водню в модуляції редокс-статусу, а також на внутрішньоклітинній передачі сигналів білками та вплив цього на експресію генів, аутофагію та матричні металопротеїнази.
Молекулярний водень як регулятор редокс-сигналу
Молекулярний водень є антиоксидантом, який захищає клітини від окислювального стресу вибірково знижуючи рівень гідроксильних радикалів (ОН) та пероксинітриту (ONOO-) у клітинах [53]. Стехіометрична реакція між H2 та гідроксильними радикалами:
H2 + 2 • OH => 2 H2O
Хоча водень усуває пероксинітрит не так ефективно, як він усуває гідроксильні радикали, виявили, що водень ефективно знижує утворення нітротирозину, який індукується оксидом азоту (NO •) через утворення пероксинітриту [57,58]. NO • являє собою газоподібну молекулу, яка також має терапевтичну дію, включаючи розслаблення кровоносних судин та інгібування агрегації тромбоцитів [59]. Однак, при більш високих концентраціях, NO може стати токсичним, оскільки він призводить до продукування нітротирозину, що порушує функцію білків. Таким чином, дія водню частково полягає у зменшенні виробництва нітротирозину [58].
Молекулярний водень знижує окислювальний стрес не тільки безпосередньо, але й опосередковано, активуючи антиоксидантні системи, включаючи гемоксигеназу-1 (HO-1) [60,61], супероксиддисмутазу (SOD) [7,9], каталазу [62] та мієлопероксидазу [62 ,63]. На моделі черепно-мозкової травми у щурів було помічено, що позитивні ефекти від інгаляцій воднем опосередковані зниженням окисного стресу та стимуляцією ферментативної активності ендогенних антиоксидантів SOD та каталази [64].
Сприятливий вплив водню на активність антиоксидантних ферментів також спостерігали Guan et al. [9]. Вони виявили, що молекулярний водень захищає нирки від пошкодження, викликаного хронічною гіпоксією, що перемежується. Було показано, що водень зменшує окисні пошкодження, посилюючи активність SOD і глутатіонпероксидази (GSH-Px) і збільшуючи співвідношення GSH : GSSG (глутатіон : окислений глутатіон). Вплив водню також пов’язаний із зниженням рівнів малонового діальдегіду (МДА) (продукт окислювального стресу).
В інших дослідженнях антиоксидантні властивості молекулярного водню підтверджуються активацією шляху Nrf2/ARE [54,65,66]. Шлях Nrf2/ARE відіграє ключову роль у захисті організму від окислювального стресу та в регуляції транскрипції багатьох антиоксидантних та цитопротекторних білків [49]. Nrf2 – транскрипційний фактор, що відіграє важливу роль у редокс-чутливій регуляції експресії деяких ендогенних антиоксидантів та детоксикаційних ферментів [67,68].У нормальних умовах Nrf2 пригнічується білком Keap1, який забезпечує Cullin3/Rbx1-залежне поліубіківітування Nrf2 та його наступну протеасомну деградацію [69]. Після впливу стресу на клітини електрофільні молекули модифікують цистеїнові залишки Keap1, що перешкоджає придушенню Nrf2 білком Keap1. Без убіквітінації, Nrf2 переміщається в ядро, де з невеликими білками MAF або JUN утворює гетеродимери. Потім зв’язується з елементом антиоксидантної відповіді (ARE), тобто з промоторною областю багатьох антиоксидантних генів, і ініціює їх транскрипцію [19, 70].
Регуляція шляху Nrf2/ARE зазвичай залежить від тривалості та інтенсивності окислювального стресу. Вищезгадані ефекти виявляються, насамперед, при гострому стресі. Тривалий стрес пригнічує активність Nrf2, а також знижує або зупиняє антиоксидантні реакції та детоксифікацію. Кіназа глікоген-синтази 3β (GSK-3β) відіграє важливу роль у цій модуляції, фосфорилуючи залишки треоніну Fyn кінази. Потім Fyn кіназ переміщається в ядро, де вона фосфорилює Nrf2, що призводить до переміщення Nrf2 з ядра в цитоплазму, де він піддається убіквітінуванню і деградації протеасом [71].
Важлива роль шляху Nrf2 у терапевтичному вплив водню підтверджується результатами дослідження, що показує, що газоподібний водень знижує гіпероксичне пошкодження легень через шлях Nrf2 та за рахунок індукції Nrf2-залежних генів, таких як HO-1 [66].Результати також продемонстрували, що водень має сильний антиоксидантний вплив на головний мозок після осередкової ішемії-реперфузії головного мозку за рахунок підвищення рівня HO-1 [72]. Більш того, дані показали, що водневий фізіологічний розчин має нейропротекторний вплив шляхом активації HO-1 і сигнального шляху Nrf2/ARE на моделі аутоімунного енцефаломієліту у мишей [73].
Молекулярний водень та мітохондрії
Мітохондрії – органели, що відіграють важливу роль у багатьох клітинних функціях, таких як вироблення енергії (АТФ), диференціювання клітин, регуляція гомеостазу кальцію та передачі сигналів [74,75,76]. Вони також беруть участь у клітинних реакціях на стрес, пов’язаних із клітинною загибеллю.
Регуляція апоптозу та аутофагії мітохондріями [77,78, 79] є важливим біологічним процесом. Дисфункція мітохондрій сприяє розвитку різноманітних захворювань. Мітохондрії відомі як основні джерела виробництва клітинної енергії АТФ. В процесі окисного фосфорилювання кисень (O2) перетворюється на воду (H2O), проте невелика кількість O2 перетворюється на супероксид-аніон-радикали. За допомогою супероксиддисмутази (SOD) супероксид розкладається і перетворюється на O2 та пероксид водню (H2O2).
Фізичні властивості молекулярного водню дозволяють йому ефективно проникати в субклітинні компартменти, такі як мітохондрії [80]. Мітохондрії – важлива мета для терапії, тому невелику молекулу водню можна застосовувати для лікування захворювань, пов’язаних із мітохондріями.
Ефекти молекулярного водню були вивчені у кількох дослідженнях. Виявлено, що молекулярний водень здатний пригнічувати генерацію супероксиду в комплексі I на моделі ізольованих мітохондрій [81]. Ті ж автори продемонстрували, що присутність молекулярного водню у культуральному середовищі знижує мембранний потенціал живих клітин легень людини (A549) [81].
Грунтуючись на результатах досліджень in vitro та in vivo, автори припустили, що електрони, що вивільняються воднем, можуть передаватися кластеру залізо-сірки N2 в НАДН-дегідрогеназний комплекс. Таким чином, H2 може запускати конформаційні зміни в цьому комплексі та впливати на трансмембранне перенесення протонів та/або роз’єднання мембранного потенціалу. У зв’язку з цим дослідники припустили, що H2 може функціонувати як випрямляч електронного потоку в мітохондріях при патологічних станах, коли накопичення електронів призводить до утворення АФК [82].
Дослідження також продемонстрували позитивний вплив молекулярного водню на мітохондрії за рахунок активації мітохондріальної розгорнутої білкової відповіді (mtUPR). mtUPR – це захисний механізм, який активується при стресі у мітохондріальному матриксі, коли пошкоджені білки накопичуються у надмірній кількості в апараті Гольджі [83]. Було виявлено, що молекулярний водень активує цей мітохондріальний захисний механізм, індукуючи експресію білків, пов’язаних з mtUPR, та модифікацію H3K27 [66,84]. Позитивний вплив водню було також документовано Luchi et al. [85]. Вони виявили, що молекулярний водень здатний запобігати клітинній загибелі, спричиненій трет-бутилгідропероксидом, зменшуючи мітохондріальну дисфункцію та перекисне окислення ліпідів [85].
Механізми дії молекулярного водню можуть пояснити результати недавніх досліджень, які задокументували захисні ефекти водневого фізіологічного розчину моделі діабетичної периферичної нейропатії у щурів. Захисна дія водню була пов’язана з активацією АТФ-чутливих мітохондріальних калієвих каналів [86]. Більш того, застосування 5-гідроксідеканоату, мітохондріального АТФ-чутливого інгібітора калієвих каналів пригнічує нейрозахисну дію водневого сольового розчину. АТФ-чутливі калієві канали знаходяться в плазматичній мембрані та внутрішній мембрані мітохондрій [87]. Ці мітохондріальні канали відіграють важливу роль у захисті клітин міокарда від ушкоджень [88], які активація може придушувати апоптоз, індукований пероксидом водню [89].
Nrf2 – важливий регулятор редокс-сигналізації. Одне дослідження показало, що водневий фізіологічний розчин може зменшити мітохондріальну дисфункцію активуючи шлях Nrf2 [90]. Дослідники виявили, що сепсис-асоційована енцефалопатія (SAE) призводить до мітохондріальної дисфункції. Водневий фізіологічний розчин здатний покращувати функцію мітохондрій шляхом збільшення потенціалу мітохондріальної мембрани (MMP), коефіцієнта контролю дихання (RCR) та вивільнення АТФ. Крім того, водневий фізіологічний розчин зменшує зміни, викликані SAE, та виробництво ROS. Вплив водню на шлях Nrf2 підтверджено дослідженням, яке показало, що водень захисний вплив на мишей дикого типу, але не на нокаутних мишей з відсутністю Nrf2.
Gvozdyakova at el.[91] продемонстрували, що молекулярний водень стимулює функцію мітохондрій міокарда у щурів. Питна вода, збагачена молекулярним воднем, збільшувала вироблення АТФ у комплексах I та II у мітохондріях серцевого м’яза у щурів. Так само, після введення водневої води, збільшувалися рівні коферменту Q9 у плазмі, тканинах міокарда та мітохондріях.
Висновки
Терапевтичний потенціал молекулярного водню при лікуванні різних захворювань можна пояснити кількома молекулярними механізмами. Поточна інформація вказує на те, що захисна дія молекулярного водню пояснюється модуляцією антиоксидантного клітинного захисту (антиоксидантні та цитопротекторні гени), включаючи внутрішньоклітинну та позаклітинну редокс-сигналізацію.
Однак, вплив водню на сигнальні шляхи та адаптивні клітинні відповіді (наприклад, аутофагію) не завжди однаковий: був продемонстрований як стимулюючий, так і інгібуючий ефект.
Необхідно більше досліджень для детального розуміння регулюючої функції молекулярного водню та точних механізмів, за допомогою яких впливає на клітинні функції при патологічних станах.
ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ ПРО ВОДОРОДНУ ВОДУ
Читайте в розділі: Наукові дослідження
